Аліса у Країні Припливів

  Аліса у Країні Припливів

  В одній прекрасній країні Ютландії жила маленька дівчинка на ім`я Джеліза-Роуз. Вона любила маленьких звірят і своїх подружок-ляльок, а точніше їхні голови…
  Так можна було б почати розповідь про фільм геніального Тері Гілліама, оскільки історія маленької дівчинки і справді схожа на казку… От тільки дуже страшну казку, яка повільно перетворюється на наркотично-сюрреалістичне марево про життя дивних людей, а може, й не людей зовсім, а привидів чи монстрів, які виповзають на світ зі своїх нір і чатують на своїх жертв…
  Фільм «Країна припливів» можна з упевненістю назвати одним з найкращих фільмів свого часу. Історія десятирічної дівчинки, яка живе у власноруч створеному світі з вигаданими друзями – це історія сучасної Аліси у країні її власних чудес. Точніше метаморфоз, коли будинок перетворюється на підводний човен, а поле на світовий океан. 
  Джеліза-Роуз живе з батьком-героїністом, якому сама готує ширку, та матір`ю, яка й дня не проживе без уколу метадону, кілограмами їсть шоколадні батончики та обіцяє, що колись «обов’язково зробить щось хороше для своєї донечки». Одного дня вона помирає. Цю подію Джеліза-Роуз сприймає як належне, вона абсолютно її не дивує і не пригнічує. Разом з татом вона театрально збирає мамині речі, складає їх на «човен вікінгів» – ліжко, на якому лежить покійниця, і вирушає у подорож з батьком до вигаданої країни Ютландії, якою насправді є занедбана садиба її покійної бабусі. 

  Життя на новому місці Джеліза-Роуз сприймає як нову казкову пригоду. Вона продовжує гратися з головами ляльок, розмовляти з ними, і вони відповідають їй. Одного дня вона зустрічає місцеву дивачку, яка носить довгий серпанок для захисту від бджіл. Спочатку дівчинка думає, що це привид, а потім, познайомившись з нею, називає її своєю подругою. Так само абсолютно нормально вона сприймає брата-інваліда своєї нової подруги. Бідоласі судячи з усього зробили лоботомію. Він вважає себе капітаном підводного плавання. В нього навіть є своя «субмарина», на якій він здійснює свої «подорожі». А ще він мріє знищити «жахливого монстра», яким йому уявляється поїзд.
  Джеліза-Роуз дружить з ним, не помічає його дивацтв; вона взагалі не помічає нічиїх дивацтв – вона звикла жити серед подібних людей. Вона сприймає їх так само повсякденно, як інші сприймають своє оточення.
  Для неї немає нічого дивного у тому, що її тато з кожною новою героїновою ін’єкцією відправляється «на канікули». Вона сприймає ці канікули, як щось абсолютно буденне. Тому навіть тоді, коли він одного разу не повертається з «канікул», дівчинка сприймає його як і раніше, без будь-яких змін. Вона «годує» його арахісовим маслом, чепурить, засинає в нього на колінах. Так само повсякденно вона сприймає свою нову сім’ю, у складі божевільної Делл, божевільного Діккенса та забальзамованого Делл татка… Вони прибирають, готують вечерю. Джеліза-Роуз вважає Діккенса своїм кавалером, цілує його «плаває» з ним у субмарині… 
  Відтоді, як герої приїхали до Ютландії, та власне й від самого початку фільму, всі події зображено у гротескному, нереальному світлі. Раз – і маленькі дверцята у ванній кімнаті ведуть до загадкової шафи; два – і величезний будинок опускається під землю, ніби гігантський підводний човен йде під воду, і мала опиняється у чарівному світі океанських створінь…Джеліза-Роуз все глибше й глибше падає у кролячу нору… Для неї реальний світ співпадає зі світом нереальним, світом вигаданим, казковим. Вона не бачить потворств цього світу. Та для неї цей світ є нормальним лише тому, що через своє походження і умови життя вона не бачила іншого світу, який зазвичай оточує десятирічних дівчаток. Звичайно, у такому віці можна ще багато чого не розуміти, але в неї ситуація інша – вона не не розуміє, а просто звикає до того, що є у її повсякденному житті. Навіть картинка, яку ми бачимо на екрані – поле, посеред якого стоїть порожній будинок, лякає і приворожує нас одночасно своєю прекрасною потворністю, своїм нереальним неземним магнетизмом – здається в цьому міститься щось чарівне і лякаюче одночасно. 

  Фільм Тері Гілліама не можна сприймати однозначно. Комусь він видасться зовсім не шедевральним, а комусь – просто божевільним. Та зрозуміло одне: він є незвичайним і саме цим він показовий. Він наповнений метафорами. Наприклад, розп’яття на дверях будинку Делл – символ спотвореної «віри» у божевільній свідомості його господині. А голови ляльок – символ всіх людей у житті Джелізи-Роуз, які ніби є та насправді їх не існує. І маленька дівчинка є самотньою у цьому світі, бо реально вона нікому не потрібна. Звичайно, це суб’єктивна думка, і кожен зрозуміє фільм по-своєму. Та у будь-якому разі таке кіно варте уваги вже через те, що буденні проблеми висвітлені в ньому незвичайно, через призму художніх засобів як-то гротеск, метафора, гіперболізація. Тут немає банальної драми, натомість присутній оригінальний підхід, і це дуже важливо для глядача. Оскільки, не позбавлений смаку кіноман, не може залишитися байдужим до цього кіношедевру.

  Хельга Вишенька