Дерево Життя

  Нарешті в Україні відбулася прем’єра свіжої канської сенсації, фільму Терренса Маліка «Дерево життя». Особисто у мене фільм не викликав однозначних переживань – позитивних чи негативних, але й не можу сказати, що залишив повністю байдужою. Фільм являє собою історію однієї сім’ї: суворого батька, люблячої матері та трьох їхніх синів. Творці картини малюють перед нами дивовижну картину творення Всесвіту, початок нового життя, сплески стихій, спокій природи, прекрасний доісторичний світ – все проходить повз глядача і є частиною розказаної історії. Історії маленької, звичайної, але такої ж історії, як і сама історія виникнення Всесвіту.  
  З плюсів, і з того що сподобалося у картині: неймовірно гарна операторська робота – сонячні промені пронизують кадр, огортають теплом, створюють незабутнє враження сімейної ідилії, показують гарні обличчя щасливих усміхнених людей у їх спокійному та безмежному щасті. З екрана віє теплом, розміреним вповільненим часом. Історія фільму проста (родина, він та вона, троє їхніх синів, один з яких загинув у 19 років), та розказана вона не просто – багато міркувань, риторичних питань до Бога, переплетінням реальності з кадрами «каналу діскавері». Це, до речі, не дуже й сподобалося: таких моментів, з динозаврами, розщепленням атома (чи що це було?), спалахами на Сонці, виглядом Землі з космосу ) було забагато і задовго. Хоч сама нарізка й неймовірно мальовнича, якось миті лякаєшся, що таким буде увесь фільм – набір красивих кадрів з життя планети та Всесвіту. 
 Філософію картини зрозуміти не важко, але й не легко, – через незвичність подачі. Автори говорять нам, що є лише два шляхи існування: шлях єства та шлях благодаті. І ти маєш обирати, яким з них піти. Так само відрізняються й методи виховання дітей у сім’ї: надто суворий батько та занадто зі свого боку м’яка та поступлива мати. Роздуми дорослого найстаршого сина (Шон Пенн) над своїм минулим, минулим своєї сім’ї, смертю брата. Спогади про власні дитячі думки «навіщо бути хорошим, якщо все одно помреш?»; про те, як відобразилася втрата члена родини на кожному із сім’ї; вибір врешті решт шляху яким підеш…
  Коли виходжу з перегляду подібних фільмів, в мене виникає відчуття незрілості: ніби я ще не доросла до рівня творців картини, і не можу зрозуміти її до кінця. Хоча, можливо, вся суть і є у слогані фільму: «…космічна епіка, гімн життю»… Так чи інакше, фільм не залишає байдужим, він бентежить, цікавить, показує, як просто зі звичайної історії звичайного горя звичайнісінької родини, можна вималювати ціле полотно для роздумів, виткане найбагатшими візерунками, сповнене найбільшими мудростями, передане найяскравішими кольорами.